ПАМ"ТКА ДЛЯ БАТЬКІВ. Чому дошкільнята скаржаться?




                                 Чому дошкільнята скаржаться?                                                                  

 

3 дитячими скаргами мають справу всі, хто опікується дошкільнятами у сім'ї чи в дитсад­ку. Дорослі ставляться до цього по-різному. Хтось переконаний, що то не особливо важли­вий момент у житті дитини й на нього не слід зважати; дехто вбачає у ньому небажані вияви злостивості, несамостійності й слабкості, і, мовляв, єдине, що слід тут робити, - заборо­няти дітям скаржитися. Від таких дорослих малі у відповідь на свої скарги часто чують: «Розв'язуй свої проблеми самі», «Що тобі від мене треба? Навіщо ти все це мені кажеш?» . Не ходи більше до мене скаржитися ». А інші вважають, що, скаржачись, дитина прохає до­помоги у нелегкому для неї процесі освоєння норм людських взаємин, а отже, потребує особливої уваги. Такого погляду дотримува­лися Я. Корчак, А. Макаренко та інші відомі педагоги і психологи. Яка ж природа дитячих скарг? Як нам ставитися до них?

 

                                  На що скаржаться дошкільнята

 

        Дитячі скарги вирізняються і мотивами, і способом висловлювання, і очікуваною ре­акцією дорослого. Розглянемо чотири типи скарг, які виділили психологи.

        1. «У мене болить... « Приводом до скарги тут є ураження, викликане фізичним болем, заподіяне однолітком. 3овні це супровод­жується яскравими емоціями - плачем, криком. Дитина шукає у дорослого або ласки й уваги, або будь-якої форми співчуття - на­приклад, негативного ставлення до події. Малий часто наполегливо вимагає покарати винного, хоча насправді не це для нього мета. Головне - нехай дорослий покаже, що той, хто ображає, неправий.

        2. «Нехай віддасть...» Такі скарги є на­слідком зіткнення інтересів кількох дітей щодо певних предметів, іграшок, дій. Вони виникають, коли дитина прагне мати або робити щось, але зустрічає перешкоду; коли вона співчуває комусь, але не може допомог­ти - тобто тоді, коли їй конче потрібне втру­чання дорослого. Плач і крик є знаряддям тиску на нього: «Нехай віддасть», «Нехай піде »

        3. «А вони не сплять...» Такий тип скарг виникає у ситуаціях порушення одноліт­ками режимних правил. Вони інформують про поведінку інших дітей, і саме їх дорослі найбільше схильні розглядати як «ябедан­ня ». Дитина в цій ситуації ніби не виявляє особистого зацікавлення, лише запитально дивиться; часом на обличчі з'являється вираз задоволення, якщо реакцією буде вказівка припинити порушення або обіцянка прийти і втрутитися самому. Зазвичай, малий гово­рить спокійно й не прагне нашкодити іншим. Він і не вимагає покарання, а пропонує пояс­нити винуватцеві, що так чинити не можна. 3а його повідомленням про чиюсь провину стоїть певне розуміння правил співжиття у дитячому колективі, які він сам уперше засвоює. 3іткнення з відвертими порушен­нями спонукає його звернутися до головно­го арбітра - дорослого - за підтримкою та роз'ясненням.

        4. «Я хочу, щоб мене похвалили... »; «А вони також погані...» Такі фрази також є інформацією дошкільнят про провини одно­літків. Але тут уже проглядає певне особисте зацікавлення: «ябеда» прагне уникнути мож­ливого покарання для себе й, повідомляючи про неправильні дії іншого, наче відокрем­люється від них або сподівається, що його похвалять, очікує збігу власної моральної оцінки й позиції дорослого.

        Буває, що в групі дитсадка або в сім'ї, де є кілька дітей, дорослий одним симпатизує більше, іншим менше, і тим, іншим, ясна річ, випадає більше зауваження - їхня хороша поведінка на тлі постійного схвалення дій і вчинків улюбленців виглядає малопомітною (або й взагалі ігнорується). У таких дітей виникає гіпертрофоване бажання дочека­тися від дорослого похвали. Отож скарга на однолітка як засіб привернення до себе уваги набуває відтінку «доносу» й може перейти у звичку, у рису особистості, якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини і не зреагує на її постійні оскарження.

 

                            Як ставитися до скарг дошкільнят                                                                  

 

        Попри все розмаїття дитячих скарг, у них є дещо спільне. Скарга - це звертання дитини до дорослого з власної ініціативи. Вона є сигналом певного дискомфорту - ча­сом фізичного, а здебільше душевного, не­збагненного, конфліктного, з якого сам не може вибратися.

        У скарзі відбивається негативне пережи­вання дитини (тривога, гнів, обурення, по­див) і прагнення поділитися ним з дорослим, досягти розуміння й отримати підтримку.

        Скарга здебільшого емоційно забарвле­на, хоча й по-різному. Це свідчить про зна­чущість для дитини того, що спонукує по­скаржитися.

        Скарга дошкільняти дорослому - своєрід­ний вияв його прагнення спілкуватися з ним, гострого бажання розповісти про себе - най­частіше про свої труднощі й незгоди у сфері взаємин з іншими людьми.

        Скаржачись, дитина шукає співчуття і співпереживання. Це дає їй дуже багато: ви­знання дорослим її почуттів (1-й тип); втіху за адекватного ставлення дорослого до кривд­ника (2-й тип); і найголовніше - уточнення або й усвідомлення правил та норм взаємин із тими, хто її оточує (всі типи скарг, а надто 3-й і 4-й). Щоправда, коли йдеться про 4-й тип скарг, усвідомлення часто-густо пара­доксальне: щоб тебе не вважали поганим, треба відмежуватися або вказати на недоліки іншого. Та попри все, констатуємо у скарзі осягнення дитиною норм і правил людсь­ких взаємин, оволодіння певним соціальним досвідом. Це здійснюється завдяки співвід­несенню власного ставлення до ситуації та людей зі ставленням до них дорослого, їхній збіг е для малого компасом у складному люд­ському світі.

        Психологічна природа дитячих скарг виз­начає вашу реакцію і дії щодо них. Якщо дитина глибоко переживає ситуацію, яку сама не може розв'язати, і тому звертається до вас за співчуттям і підтримкою; якщо ці переживання пов'язані зі взаєминами з ін­шими людьми й шляхом узгодження оцінок того, що відбувається, нею самою і вами вона осягає моральні норми, то обминати увагою її звертання до вас аж ніяк не можна. Часом досить пригорнути малого, втішити, щоб він припинив рюмсати та скаржитися на вига­даний біль, коли насправді дитина сумує за вашою ласкою. Або ж задовольніть його пот­ребу у позитивній оцінці, у повазі до себе, давши перед тим зразки належної поведінки. А ще можна організувати взаємодію з одно­літками. Усе це допоможе дитині засвоїти норми взаємин з іншими людьми.




Создан 07 мар 2012



 
Погода в Киеве
Курс доллара Яндекс.Метрика